Світлана Бєшнік родом з Воркути. Понад 30 років мешкає у Середина-Буді. Це невеличке містечко на самому кордоні з росією. Пані Світлана заміжня, має трьох дорослих доньок та трьох онуків. У Середина-Буді родина мешкала у власному домі. Мала господарство. Пані Світлана говорить, до 24 лютого ніщо не вказувало на те що буде війна. Тихо у містечку було й зранку повномасштабного вторгнення.
«Мій чоловік у цей час працював у Києві. Подзвонив мені о 5-й ранку і сказав, що війна почалася. Я не повірила одразу. Але він сказав, що Київ бомблять. Я одразу встала, вийшла на вулицю, а там сусіди вже зібралися. Я говорю: «Чому ви до мене не постукали? Тут війна, а я проспала», - згадує жінка.
Дізнаватись інформацію з фронту серединабудцям було важко. Адже росіяни заглушили українське телебачення. А до 24 лютого там транслювали, як російські, так і вітчизняні телеканали.
«Що ми тільки не робили з антенами, міняли тюнери. Не могли зрозуміти що це відбувається. Росіяни почали блокувати сигнал, щоб ми не могли спіймати наше телебачення. Дивитись їх новини було неможливо. Вони розповідали нісенітниці: що у нас знаходяться ЗСУшники з польськими найманцями. Казали, що бомблять нас, бо у нас є якісь склади. Українські новини ми дивились через мобільний інтернет», - говорить пані Світлана.
Евакуюватись 24 лютого жінка не могла через нестачу коштів. Світлана на той час була вдома сама з двома онуками Юрієм, Ігорем та онучкою Вікторією. Діти – школярі. До того ж потрібно було подбати про господарство. Чоловік Олександр з вахти у Києві вирішив йти додому пішки, бо транспорт у цьому напрямку вже не ходив. Він добирався додому дві доби.
Ще до погіршення відносин з росією пані Світлана разом з подругою їздили туди на заробітки. Важко працювали на овочевому господарстві. А самі росіяни до 2014 року приїздили до Середина-Буди на ринок скуплятись.
«Ми ходили туди, вони до нас ходили. Вони приїжджали до нас у Середина-Буду. Купували продукти, меблі, техніку. Потім кордон закрили – їх уже перестали пускати. А ще згодом ми якимось чином стали, за їх думкою, фашистами», - говорить переселенка.
До травня 2022 року, як розповідає пані Світлана, у Середина-Буді було тихо, а потім почались обстріли. З часом вони посилились і родина захотіла виїхати
«Місто якраз на кордоні. У мене у 100 метрах від городу паркан-сітка кордону з росією. Ви уявляєте, що це таке? Ми довго терпіли. Але стало не можливо. Троє дітей… усі бояться. Ночували у погребі. Потім його підтопило, сховатися не було куди», - розповідає жінка.
Через інтернет родина почала шукати прихисток. У селі Чапліївка якраз переселенцям безплатно пропонували житло. Сюди серединабудці переїхали у квітні 2023 року. Щойно родина виїхала – прилетіло у їх двір. Говорять: якби залишились, то хтось з них обов’язково б постраждав.
Наразі серединабудці облаштовуються на новому місці. Переїхали сюди зі всім своїм господарством: курми, собакою, котами.
«У Середина-Буді наші кури від стресу перестали нестись. Щойно переїхали до Чапліївки, стрес минув й з’явились домашні яйця», - розповідає пані Світлана.
Будинок у якому поселись, говорить вона, великий та добротний.
Весною встигли посадити грядки. Зараз погріб повний, тож жартує, що голод їм не страшний.
Троє онуків пані Світлани, над якими вона оформила опіку, наразі відвідують чапліївську школу. Що зараз з хатою у Середино-Буді жінка не знає.
«Планую в жовтні, якщо буде тихо, забрати залишки меблів, перекрити воду і поки що тут будемо облаштовуватись», - говорить Світлана.
І хоч сама жінка народилась в росії, своєю батьківщиною вважає Україну. Після 24 лютого 2022 року спілкуватись з друзями з-за поребрика перестала. Адже витримувати їх зазомбованість їй не сила.
shostkanews.city
Популярне за тиждень